Advertise on podcast: Радіо Накипіло

«Спершу почуйте ветерана»: як керівникам підприємств облаштувати робоче місце для людини з інвалідністю Як буває у житті: приходиш на нову роботу і, перед тим як братися за свої обов’язки, дивишся на офісне приміщення, кабінет, вивчаєш безпосередньо своє робоче місце. Бо навіть від малесеньких дрібниць залежать продуктивність і настрій. Ми звертаємо увагу, на якій висоті розташовано полички шафи, на відстань між столами, чи легко регулюються висота й нахил крісла, яке освітлення в офісрумі, як облаштовано спільну кухню. Не менш важливою є зручність санітарних кімнат. Продуманий безбар’єрний інтер’єр, обладнання, яке не гальмує, і, що важливо, атмосфера в колективі в комплексі впливають на якість роботи команд у державних підприємствах і приватних компаніях. Під час повномасштабної війни питання зручності та безбар’єрності офісів, зокрема робочих місць, набуло нових підходів. Серед ветеранів дедалі більше людей з інвалідністю або порушеннями здоров’я, які є наслідком травм і поранень у боях. Їхнє повернення у колективи, де працювали до війська, або обрання нової роботи мають супроводжуватися ретельною підготовкою як самого приміщення, так і команди. Потрібно спільно з ветераном і колективом продумати зручність офісу. Навіть якщо доведеться щось адаптувати, переоблаштувати чи дообладнати, то це не завжди потребує великих грошей. Інколи зручність залежить від елементарних нескладних змін: правильно відрегулювати контрастність і розмір шрифту на моніторі ноутбука, знизити висоту рукомийника чи встановити додатковий поручень у туалетній кімнаті. А якщо справді облаштування робочого місця для людини з інвалідністю або входу до приміщення, де працюватиме ветеран, потребує більших коштів, держава готова відшкодувати ці витрати. Ідеться про спеціальну програму центру зайнятості. Роботодавці, фізичні особи-підприємці та самозайняті ветерани, які облаштували для своїх працівників з інвалідністю робочі місця, можуть отримати компенсацію від держави. Максимальна сума — понад 129 тисяч гривень. Програму розраховано на працівників з інвалідністю першої та другої груп. Подати заявку можна через портал «Дія» або у філіях центру зайнятості на Харківщині. Після схвалення гроші надходять упродовж кількох днів. Яке обладнання керівники можуть придбати для робочого місця ветерана та інших працівників з інвалідністю? Чи можна спрямувати компенсацію на адаптацію приміщення? Як колективу розібратися, яких змін із безбар’єрності потребує їхній офіс? Зрештою, як керівникові пройти шлях від заявки до втілення задуму? Про це слухайте в новому епізоді подкасту «Пліч-о-пліч».

У першу неділю жовтня в Україні дякують учителям. Традиція святкування Дня учителя на початку другого місяця осені сформувалася ще за совєцького союзу, а за часів Незалежності ця дата закріпилася. Усі ми були учнями або ученицями, тож нам є кого згадати цього дня і тихенько подякувати. Нині, уже пʼятий рік, харківські діти бачать своїх учителів переважно через екрани моніторів або кілька днів на тиждень офлайн. Попри це вчителювання лишається однією з найцінніших професій у світі. Кожна дитина має свою першу вчительку або свого першого вчителя, педагога-наставника не тільки в школі, але й далі на життєвому шляху: у виші й науці. Бути вчителем у прифронтовому Харкові — завдання із зірочкою. Треба не тільки навчити дитину, але й передусім зацікавити її, дати поштовх до пізнання нового попри постійні тривоги та загрози. З директором харківського ліцею № 62 Олександром Гряником ми поговорили про виклики вчителювання, сучасне школярство й перспективи школи, а також про те, як змінилося харківське учнівство. Пан Олександр — не тільки вчитель із великої літери, але й дуже непересічна людина. У перші дні повномасштабної війни будівля його школи на півночі Харкова, у П’ятихатках, стала прихистком для сотні людей. У 2025 році місто вшанувало директора ліцею, надавши йому звання «Почесний громадянин Харкова». Тоді Олександр Гряник сказав: дякує долі за те, що належить «до цього Великого народу, до цієї дивовижної країни й до цього рідного, теплого, світлого й справді незламного міста». Нині його школу зруйновано, але мета лишається незмінною: пан Олександр знову хоче навчати дітей наживо, заглядаючи у їхні очі не через екран монітора.

Реалістичний та справжній, одночасно із цим мінливий, теплий і помаранчево-зелений. Яким бачить Харків молода мисткиня, що не просто живе в цьому місті, а досліджує його через мистецтво, рух, простір і людей? Гостя нового випуску подкасту «Покажи мені свій Харків» — Келпі, мисткиня, яка працює на перетині різних мистецьких практик, створює строкаті творчі проєкти та культурні події. Для неї Харків — це не тільки вулиці й будинки. Це простір, що можна відчути тілом, прочитати крізь рух, почути у звуках міста й переосмислити через власну творчість. У цій розмові говорили про особистий Харків Келпі: про місця, що формують її; про людей, які надихають; про мистецькі проєкти, що народжуються з міського досвіду; і про те, як змінюється відчуття міста під час війни. Слухайте новий випуск подкасту «Покажи мені свій Харків» поетки-урбаністки Наталки Маринчак і дивіться на місто очима тих, хто його досліджує, творить і проживає по-своєму.

Хто першим із родини Квіток прийшов до Харкова? Чим володіли Квітки в місті та який спадок залишили? Що закидають Григорієві Квітці-Основ’яненку? Чи гідно вшановано письменника в Харкові? Хто ще з його роду заслуговує ушанування? Про все це на Радіо «Накипіло» говорили з дослідником історії Слобідської України Андрієм Парамоновим.

Роман приєднався до війська на початку повномасштабної війни та майже відразу став на захист українського неба. Хоча в цивільному житті працював менеджером зі збуту опалювального обладнання, уважав себе гуманітарієм, а все ж життя навчило опановувати різні науки. Такий самий підхід він застосував і в протидії ворожим безпілотникам, бо в жодній книжці не пише, як давати раду цим викликам. 2025 року командувач Національної гвардії України нагородив Романа за збиття 12 «шахедів».

У перший день жовтня ми відзначаємо відразу три свята, у яких поєднується історія української звитяги, волелюбності, козацької винахідливості та рішучості, а також віри в духовні сили, що завжди на боці тих, хто береже свою землю від ворожої навали. Чи йдеться це про напади турецьких і татарських орд, чи про армії нацистів і совєцьких окупантів, чи про нинішнє російське військо, яке п’ятий рік різною зброєю б’є по мирному населенню України, нищачи міста й села. Першого жовтня відзначаємо День захисників і захисниць. Цього дня ми дякуємо всім, хто в Силах оборони обстоює незалежність і територіальну цілісність України, й ушановуємо тих, хто віддав життя за Україну. У нашій традиції цей день пов’язаний зі святом Покрови Пресвятої Богородиці. Ідея заступництва Божої Матері — захисниці від ворогів — має глибоке коріння. Пресвяту Богородицю дуже шанували козаки, а Покрова була для них одним із найвеличніших свят, за що й дістала другу назву: Козацька Покрова. Тому логічно, що сьогодні — це ще й День Українського козацтва. Козацькі традиції бережуть і розвивають сучасні захисники й захисниці країни, бо опір не зупиняється ані на хвилину. Козаки, вояки Армії УНР, січові стрільці, повстанці та, зрештою, сучасні українські військовослужбовці. Вони жили в абсолютно різні епохи, але перед кожним із них поставало те саме запитання: «Що ти готовий зробити, щоб захистити своє?». На це важливе запитання відповідає кожен із нас: у тилу, у волонтерській спільноті чи безпосередньо на передовій. Євген Суханов в українському війську від початку повномасштабної російської навали. До 24 лютого 2022 року Євген з екіпажем патрульної поліції стежив за порядком на вулицях Лисичанська. З першими атаками масштабного російського наступу стало зрозуміло, що з міста потрібно вивозити людей. Патрульні поліціянти рятували жінок із дітьми, лежачих, самотніх жінок і чоловіків старшого віку — вивозили їх на вільну територію України, ризикуючи своїми життями. А згодом, щойно їхній командир, начальник патрульної поліції тоді ще Луганської області, а нині очільник харківських патрульних Віктор Левченко оголосив про збір готових стати до зброї, Євген без вагань зголосився опанувати безпілотні технології. Нині Євген Суханов — командир групи ударних БпЛА зведеного підрозділу «Робокопи», який пліч-о-пліч із «хартійцями» боронить Харківщину. Євген із позивним Дим став гостем ранкового етеру Радіо «Накипіло».

Сьогодні, першого жовтня, Міжнародний день людей старшого віку. Це нагода поговорити про те, що допомагає літнім людям одержувати потрібну підтримку й залишатися залученими в суспільство. Саме тому в міжнародному благодійному фонді «Карітас України» працює програма з догляду вдома, а цього дня традиційно відбувається благодійна акція «Світло в кожному серці». Війна та демографічні зміни посилюють потребу в догляді вдома: більшає осіб похилого віку, серед яких — вимушені переселенці, ті, хто зазнав важких травм унаслідок обстрілів і бомбардувань, люди з інвалідністю. Водночас багато хто з них не бажає або не може переїжджати до інституцій і потребує підтримки у звичному для себе середовищі. За результатами дослідження ініціативи «Всетурбота», від двох до трьох мільйонів людей в Україні потребують допомоги в щоденній життєдіяльності: з гігієною, одяганням, споживанням їжі, пересуванням тощо. Водночас соціальну послугу «Догляд вдома» отримують тільки приблизно 10 % маломобільних. «Карітас України» понад чверть століття розвиває напрям «Догляд вдома», підтримуючи самотніх людей літнього віку та інших осіб, які потребують допомоги. А в межах акції «Світло в кожному серці» в різних містах для них організовують чаювання, творчі заняття і концерти. Як триває акція у Харкові? Які проблеми старших підопічних розв’язують соціальні працівники та психологи «Карітасу» в Харкові? Про це говорили в етері Радіо «Накипіло». Співрозмовницями ведучого Володимира Носкова стали Марія Сех, менеджерка проєкту «Домашня опіка» від «Карітасу України», Вікторія Сулім, психологиня цього проєкту в Харкові, і Наталія Батуліна, менеджерка проєкту V.I.T.A.L. («Карітас Харків»).

Харківщина посіла друге місце в Україні за рівнем продажу нелегальних сигарет, поступившись тільки Дніпропетровщині. Згідно з даними дослідницької компанії «Kantar Україна», у липні частка нелегальної тютюнової продукції зросла до 21 %. У лютому цей показник становив понад 17 %, а у квітні — більш як 19 %. Це найвищий показник за останні два роки. За прогнозами дослідників, утрати державного бюджету перевищили 36 мільярдів гривень на рік. На Харківщину випадає 12 % від усього обсягу нелегальної продукції у країні. Водночас 37 % контрафакту становлять сигарети локальних виробників із підробленими акцизними марками. Як організовано збут підробок? Хто їх виробляє? Як відрізнити оригінал від фальсифікату? Про це говорили в етері Радіо «Накипіло». До розмови в студії приєдналися Тетяна Свердлик, аналітикиня компанії «Kantar Україна» й менеджерка проєкту з вивчення рівня нелегальної тютюнової продукції, і Дмитро Купира, програмний директор громадської організації «Центр громадянського представництва “Життя”».

Потрапила у військо, бо наполеглива: історія Сенді, начальниці служби психологічного підрозділу Вона мріяла про психологію ще зі школи, але торувала тривалий шлях криз і сумнівів, перш ніж знайти своє справжнє покликання. Вона обрала шлях до війська, хоч і потрапити туди їй було непросто. Зараз вона вдячна, що у неї повірили її командири. Вона допомагає бійцям долати наслідки акубаротравм, хронічного стресу та розриву комунікації, досліджуючи «мапу їхнього психічного здоров'я». Вона поширює досвід, цінності та психологічні стандарти Третьої штурмової бригади на інші підрозділи й дбає про відновлення військових. Вона переконана, що справжня перемога настане тоді, коли в кожного українця з'явиться самосвідомість і розуміння, що вся країна — його власний дім. Вона — військова психологиня, начальниця психологічної служби спецпідрозділу «Кракен» на псевдо Сенді

російський удар по будівлі Національної академії наук України забрав життя двох людей. Харківські науковці й заклади вищої освіти висловили співчуття і солідарність із колегами. Заяви на підтримку академії опублікували Каразінський виш, Харківський політех, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого та інші установи. Про наслідки удару, російський цинізм на європейських майданчиках і реакцію наукової спільноти в етері Радіо «Накипіло» говорили з Борисом Гриньовим, науковцем, академіком НАН і директором Інституту сцинтиляційних матеріалів.

Харківський репер Сергій Дем’янко, донедавна відомий як Ліон, розпочав новий творчий етап під ім’ям Досвід. Пісня «Форпост 1654» — сингл, присвячений Харкову та його захисникам, — уже на платформах артиста. Про зміни, які відбулися у карʼєрі виконавця, про дебютну в межах нового проєкту композицію, про волонтерство та творчість під час війни Сергій розповів в етері Радіо «Накипіло».

Два альбоми харківського гурту Lюk уперше вийдуть на вінілі. Ідеться про другий і третій альбоми: Lemon і Sex. Платівки випускають Abysho Music і Happy Vinyl Group. В альбомах чимало пісень російською мовою. Також звучить голос Андрія Запорожця, чиєї публічної діяльності й позиції стосовно російсько-української війни наша редакція не поділяє, як і не дає у ротацію пісень російською мовою. З представником групи видавців Андрієм Смірновим говорили про його позицію стосовно російськомовних пісень і те, як окупанти намагалися знищити наклад платівок.

У Харкові зʼявилося місце, де для допомоги людям у вразливих станах практикують системний підхід. «Ментал-хаб» — новий безплатний простір, який обʼєднує під одним дахом психологічну, групову та соціальну допомогу харків’янам і внутрішньо переміщеним особам. Ініціаторки й керівниці цього проєкту — Ірина Нечітайло та Яна Пономаренко — розповіли про механізм надання допомоги, важливість просвітницької роботи в умовах війни на виснаження і те, як звернутися людям, яким ця допомога потрібна. Записатися на консультацію можна за цим посиланням: https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSeNybJRqXrDJZBLk-OqPcUW491XNl-TwMm8rsUIGAqgy6w7wg/viewform?utm_source=ig&utm_medium=social&utm_content=link_in_bio&fbclid=PAZXh0bgNhZW0CMTEAcGRvZgJzcnRjBmFwcF9pZA81NjcwNjczNDMzNTI0MjcAAadcOZ8nay_yy9zZHqkex-TryAGimT9YxJOeWna5ttkvwjYvTmKl4sECdOtOIA_aem_t8TGBMvAXc4WXE1FHjVLig

Як працюють лікарні й поліклініки на Харківщині в разі жовтого або червоного рівня повітряної тривоги? Чи є у медзакладах для персоналу, пацієнтів і відвідувачів безпечні укриття? Що робитимуть бригади, залучені до проведення операцій, під час тривоги червоного рівня, яку оголошують у разі ракетної, ракетно-дронової або масованої дронової атаки. Як мережа лікарень адаптувалася до можливих перебоїв з електрикою і дефіциту досвідчених фахівців? Про це впродовж етерної години говорили із заступницею начальника Харківської обласної військової адміністрації Оленою Логвиновою, яка опікується питаннями охорони здоров’я.

російські військовослужбовці, прикриваючись цивільними, використовують газогін для перекидання своїх сил на Куп’янщині. У неділю, 27 вересня, армійці 2 корпусу Нацгвардії «Хартія» зафіксували, як окупанти, ховаючись за мирними жителями, виводять їх із Куп’янська. З дронів захисники України побачили дев’ятьох людей, серед яких є діти, особи старшого віку, людина на милицях у супроводі чоловіків у цивільному — найімовірніше, окупантів, — які прямують через село Голубівка до газопроводу Шебелинка — Острогозьк і заходять усередину труби. Цей газогін окупанти використовують, щоб непомітно перекинути до Куп’янська своїх штурмовиків. Тепер тією самою трубою вони викрадають цивільних, повідомили в «Хартії». Мирні жителі, які дотепер залишалися під обстрілами, мали подолати шлях у понад 10 кілометрів по трубі. Що ще побачили дронарі «Хартії» та якою є нині ситуація на Куп’янщині — Радіо «Накипіло» розповів офіцер групи взаємодії з медіа 2 корпусу НГУ «Хартія» Володимир Дегтярьов.