Advertise on podcast: Радіо Накипіло

У мережі поширюють фрагменти інтерв'ю, де колишня речниця Президента Юлія Мендель у розмові з американським інтерв'юером Такером Карлсоном нібито стверджує, що Володимир Зеленський вживає наркотичні речовини під час зустрічей з міжнародними партнерами. Фейк про «наркозалежність» Президента росіяни просувають ще з передвиборчої кампанії 2019 року, регулярно монтуючи вирвані з контексту відео та залучаючи лояльних інфлюенсерів для надання брехні «авторитетності». Говоримо з гостями студії про те, чому пропаганда роками тримається за цей персональний фейк, як західні проросійські блогери стають ретрансляторами дезінформації та як відрізнити сплановану кампанію з дискредитації від реальних новин.

Російські окупанти системно використовують захоплення українських інформаційних ресурсів для поширення дезинформації у влучний момент. Цього разу постраждав телеграм канал херсонської філії “Суспільного” Нинішні власники викраденого Telegram-каналу «Суспільне Херсон» не змінюють тему, а продовжують мімікрувати під офіційне медіа: викладають звичайні новини та повністю копіюють матеріали справжніх журналістів. відповідь команда «Суспільного» одразу заявила про втрату контролю, створила новий канал та верифікувала офіційні ресурси регіональних філій.Така тактика мімікрії використовується для того, щоб у критичний момент непомітно вкинути дезінформацію чи фейки в уже сформовану аудиторію. Говоримо з гостями студії про те, як верифікувати сторінки медіа в соцмережах, що є медіа, а що є блогерською позицією та як не потрапити у пастку ворожих каналів.

Ворог шукає для фейків грунт з реальних інфоприводів, які болять українцям. Цього разу він активно поширює дезінформацію про те, що Володимир Зеленський нібито «продав Україну» найбільшій американській інвестиційній компанії BlackRock. Пропагандисти стверджують, що всі стратегічні підприємства, українські землі та надра відтепер переходять у власність іноземців. Говоримо з гостями студії про те, як росіяни викручують новини про економічну співпрацю та іноземні ініестиції, чому тема “проданого уряду” не втрачає актуальності та як навчитися критично оцінювати подібні гучні заяви.

В добу, коли українська освіта намагаєтся змінюватися під реалії війни — знаходиться сторона яка маніпулює нововведеннями. Розбираємо в етері Радіо “Накипіло” відео, де начебто українська вчителька криком намагається примусити дітей до хвилини мовчання. Це один з багатьох фейків, що намагається дискредитувати вшанування пам’яті полеглих героїв. Цього разу для створення потрібної картинки ворог знову використав штучний інтелект та заздалегідь згенеровані фейки. Говоримо з гостями студії про те, як ворог використовує емоційно чутливу тему вшанування загиблих для внутрішніх розколів, чому ШІ-технології стають головним інструментом російського фабрикування новин і як розпізнати подібну дезінформацію.

Російська пропаганда вкотре намагається розкрутити фейки та антисемітські наративи — цього разу навколо щорічного паломництва хасидів до Умані. Для розколу українського суспільства ворог запускає маніпуляції про нібито «заміну корінного населення» та привілейоване становище іноземців. Росіяни активно поширюють дезінформацію про створення «незалежного утворення» на території Умані, а також вигадані урядові програми з виплат і пільг для переселенців-євреїв на купівлю житла в Україні. Фейкові відео та дописи масово вкидаються через сітку підконтрольних РФ акаунтів, аби створити штучну напругу, хоча насправді мова йде про звичайне тимчасове релігійне паломництво. Говоримо з гостями студії про те, як працює ця інформкампанія ворога, чому міф про «масове переселення» намагаються нав'язати саме зараз і як розпізнати подібні маніпуляції.

Харків — солодкий і свіжий, з нотками танцю. А на звук він класичний, спокійний та мелодійний, як один із найвизначніших музичних творів епохи бароко — «Чотири пори року» італійського композитора Антоніо Вівальді. А ще Харків піклується про своїх людей, а це дуже важливо! Гостя нового випуску подкасту «Покажи мені свій Харків» — Катерина Мирошниченко, керівниця і викладачка хореографічної студії Reverence ballet. Вона завжди знала, що викладатиме, тож після закінчення Луганського державного інституту культури і мистецтв переїхала спочатку до Полтави, а потім, вийшовши заміж, поїхала за чоловіком до Харкова. Катерина заснувала студію та навчає харківців балету — і дітей, і дорослих. Для дітей — це професійна база, а для дорослих — це хобі. На початку повномасштабного вторгнення студія почала працювати онлайн, а пізніше хореографка повернулася до Харкова. Так само повернулося багато її підопічних, тож студія знову відкрила свої двері, а харківці верталися на заняття цілими сім’ями. Слухайте новий випуск подкасту «Покажи мені свій Харків» поетки-урбаністки Наталки Маринчак і дивіться на місто очима тих, хто його досліджує, творить і відчуває по-своєму.

Його історія облетіла всі світові медіа. Якби ми не чули розповіді цієї людини на власні вуха, то теж не повірили б. Якби якийсь із голлівудських сценаристів написав такий сюжет, його звинуватили б у надмірній вигадці й нереальності: такого не буває. Але це історія, що сталася в Україні, на Харківщині. І вона — квінтесенція поняття «війна». Це одночасно драматична, героїчна й щемка розповідь про братерство, надлюдські старання і силу духу попри все. Це історія Костянтина Власенка — 49-річного солдата, який самотужки тримав позицію під Куп’янськом, після того як унаслідок обстрілу загинув його побратим, а сам Костянтин дістав поранення ніг, що врешті закінчилося ампутацією. Його порятунок став першою в історії війни евакуацією пораненого з поля бою за допомогою безпілотника. Ми поговорили з Костянтином у палаті харківського військового шпиталю, де стан піхотинця після усього, що він пережив, стабілізували, провівши потрібні операції. Сьогодні в «Станції “Держпром”» повне інтерв’ю з людиною, чиє імʼя увійде в підручники історії. Рушаймо.

Як ветеранові запевнити роботодавця у власній експертності? Як зробити так, щоб HR-фахівець не спіткнувся на тому, що ви людина з бойовим досвідом, що у вас порушення здоров’я чи група інвалідності, а натомість узяв вас на роботу без жодного сумніву? Про це докладно поговоримо в найближчих двох епізодах подкасту «Пліч-о-пліч». Семен Махлін — мабуть, не буде помилкою сказати — один із найвідоміших в Україні кар’єрних консультантів і спеціалістів із професійної адаптації ветеранів. Він — один із найуспішніших випускників курсу «Спеціаліст із професійної адаптації ветеранів» за програмою Unit 6.0 проєкту Reskilling Ukraine. Зважаючи на його резюме, Семен точно розуміє, чим дихають і про що думають HR-фахівці або керівники підприємств, коли гортають профайли кандидатів на вакансії. До повномасштабного російського вторгнення працював в Ужгороді на одному з великих підприємств, де викладав англійську мову. Перед тим очолював відділення банку. А вже під час служби в лавах 4 прикордонного загону, що б’ється на Харківщині, шлях Семена починався зі стрільця у піхоті й фіналізувався роботою з величезним масивом документів: рапортів, таблиць і звітів, без яких не обходиться діловодство жодної військової частини. Та навіть після демобілізації за родинними обставинами й далі захищав людей на прикордонні — тепер уже як член команди гуманітарної місії «Проліска», що понад десять років займається евакуацією людей із-під обстрілів у більш-менш спокійні міста й села. Після фронту й евакуацій ветеран погодився на пропозицію пройти навчання на спеціаліста з професійної адаптації ветеранів за програмою Unit 6.0 проєкту з перекваліфікації та кар’єрної підтримки жінок і чоловіків Reskilling Ukraine, який утілюють завдяки фінансуванню шведів. Майже відразу після навчання один із заводів Закарпаття запропонував Семенові посаду ветеран-офісера. Нині Семенові Махліну випадає багато слухати й говорити з HR-фахівцями, директорами й командами. Водночас він консультує ветеранів. Одно слово, робить усе можливе, щоби зменшити дистанцію, зблизити можливості, навички й досвід воїнів із пропозиціями, критеріями відбору на вакансії та сподіваннями роботодавців. Щоб ветеран максимально ефективно влився у колектив, працівникам офісу варто знати, що відбувається з людиною після демобілізації. Що дратує? Чому сторонні звуки викликають страх за життя? Чому ветеран, який провів багато часу в лісі, полях і підземних пунктах, а також був свідком терору, не може відразу перемикнутися на робочі процеси державних, комунальних чи приватних підприємств? Допомогти осягнути все це завжди готовий Семен Махлін — спеціаліст з адаптації ветеранів та експерт проєкту Unit 6.0. Він — гість подкасту «Пліч-о-пліч». У жовтні разом із ветеранами, представниками влади й бізнесу, а також фахівцями профільних громадських організацій досліджуємо працевлаштування демобілізованих захисників і захисниць. Прагнемо зрозуміти, які перепони доводиться долати людям із бойовим досвідом і що може зробити держава й конкретно кожен керівник або HR-спеціаліст, щоби працевлаштування воїнів припинило бути для багатьох травмуванням, нехтуванням військового досвіду й ігноруванням прав людини.

«Демонумент» — партисипативний мистецький проєкт, що працює з культурою пам’яті, культурною спадщиною і постсовєцьким минулим українських громад. Його реалізують «Культурні сили» спільно з митцями Харківщини та небайдужими жителями громади. У суботу, 24 жовтня, охочих запрошують до Чугуєва на відкриття перших артоб’єктів. Чотири митці створили об’єкти в публічному просторі міста. Усі вони тимчасові за своєю природою, тож побачити їх варто саме нині.

Убиту дівчинку звали Ангеліна. Їй був трохи більш як рік... Одначе в понеділок, 19 жовтня, приблизно о 16:30 життя дитини та її мами Інни обірвав реактивний «шахед», який поцілив по центральному парку Нової Водолаги, що на Харківщині. На фотографії — назавжди крихітка у візочку. Бордовий комбінезон, малюсінькі черевички, дитячі рученята й щирі очі... Того дня російський ударний дрон забрав життя шістьох нововодолазців, серед них — трьох дітей. Загалом від початку 2026 року на Харківщині внаслідок обстрілів загинуло 14 дітей. Поранень зазнали 257 хлопців та дівчат до вісімнадцяти років. Про це днями в етері «Суспільного» повідомив начальник поліції Харківщини Петро Токар. З огляду на посилення атак російського агресора на мирні міста України благодійний фонд «Голоси дітей» звернувся до Організації Об’єднаних Націй і держав-партнерок, а також до міжнародного правосуддя із закликом відповісти діями на дедалі жорстокіші російські атаки, унаслідок яких гинуть маленькі українці й підлітки. В аналітичному зверненні зібрано факти, офіційні дані та історії дітей, що загинули або дістали поранення через ворожі атаки. Звернення охоплює події від липня 2026 року, коли росія посилила удари по цивільних. Відтоді країна-агресорка вбила 43 українських дітей і поранила ще 248. Лише за липень Моніторингова місія ООН з прав людини нарахувала 17 загиблих і 166 поранених дітей. За даними фонду, такого смертоносного місяця Україна не знала з весни 2022 року. В організації усвідомлюють, що цифри швидко стають звичними, тому у зверненні наведено імена хлопців і дівчат та описано історії їхніх життів: якими вони були й про що мріяли. Що світова спільнота може зробити для зменшення травмувань, поранень і загибелі українських дітей? Яку роль тут відіграють ООН і міжнародне правосуддя? На яку допомогу від БФ «Голоси дітей» можуть розраховувати діти та сім’ї у регіонах? Про це в етері Радіо «Накипіло» поміркували з Оленою Розвадовською — правозахисницею, співзасновницею і головою правління фонду.

Українські військовослужбовці під командуванням штабу Другого корпусу Національної гвардії «Хартія» провели підземну контрнаступальну операцію «Велес» на Куп’янському напрямку. Вони пройшли понад 15 кілометрів під землею по магістральній газовій трубі, діаметром приблизно 1,2 метра, у тил росіян і взяли в полон понад 30 окупантів. Таку операцію спланували й утілили в повній секретності, щоб унеможливити просування російських штурмовиків на правий, тобто підконтрольний Силам оборони України, берег Осколу. «росіяни вважали, що підземні комунікації — це їхній ексклюзивний інструмент для обходу нашої оборони. Ми вивчили їхній досвід, переграли їх на їхньому ж полі й перетворили цю загрозу на нашу контрнаступальну перевагу», — розповів командир «Хартії» та бригадний генерал Ігор Оболєнський. Військовослужбовцям корпусу довелося спуститись у магістральну газову трубу та пройти по ній зі стрілецькими боями велику відстань. У підсумку операції Сили оборони зачистили щонайменше частину труби від росіян. Окрім того, паралельно з боями в трубі інші військові знищували окупантів над землею, які раніше пройшли трубою на правий берег, піднялися нагору й засіли в лісі. Для проведення підземних боїв за обмеженої маневреності бійців готували до зіткнень у замкненому просторі. Також для розгортання надскладної підземної контрнаступальної операції розробили технологічні рішення для зв’язку, навігації та життєзабезпечення людей у трубі. В угруповання під командуванням штабу Другого корпусу НГУ «Хартія» для проведення операції залучили: 13 бригаду НГУ «Хартія»; підрозділи ГУР, зокрема легіон «Свобода Росії» та Російський добровольчий корпус; 23 штурмовий полк «Р.У.Г.»; 21 полк безпілотних систем «Лава»; 429 бригаду безпілотних систем «Ахіллес»; інші підрозділи Сил оборони України. Про деталі операції «Велес» із зачистки стратегічно важливої газомагістралі «Шебелинка – Острогозьк» говорили в етері Радіо «Накипіло». На зв’язку зі студією був начальник секції планування 1 батальйону 13 бригади НГУ «Хартія» з позивним Зануда.

Чи потрібно досліджувати еліту старих часів? Що такі дослідження можуть дати сучасникам? Про які сім’ї йдеться, коли говоримо про еліту старого Харкова? Продовжуємо цикл розмов про фортецю Харків із дослідником історії Слобідської України Андрієм Парамоновим.

Теми випуску: – обстріли Харкова за тиждень: двоє загиблих на ринку; – удари по передмістю: Нова Водолага, Коротич, Високий; – евакуація воїна з ампутаціями на дроні; – затримання підозрюваного в убивстві п’ятьох військовослужбовців і цивільного.

Ми всі «знаємо», яка жінка у війську. І найчастіше так думають самі жінки. 1878 рік, шведська Бірка. Археологи розкривають багате поховання воїна: меч, сокира, списи, стріли, два коні й набір для стратегічної гри. Сто тридцять років його показують як зразок могили професійного воїна-вікінга. У 2017-му роблять аналіз ДНК, і виявляється, що похована там жінка. Сто тридцять років ніхто не перевіряв. Бо навіщо перевіряти те, що й так усі знають. Армані, офіцер 4 Центру рекрутингу Сил ТрО ЗСУ, бере п’ять пісень і розбирає п’ять думок, які тримають жінок подалі від війська. Що жінка слабка. Що бойова посада для неї неприродна. Що в армії домагаються і з цим нічого не вдієш. Що до війська йдуть через невдале особисте життя, шукати чоловіка. І найміцнішу з усіх: «я не впораюсь». Без умовлянь. Як із тією могилою: подивитися, що всередині насправді.

Гуцули кажуть, що найкраща трембіта виходить зі смереки, в яку влучила блискавка. Удар, який мав дерево знищити, дає йому голос, що чути за десять кілометрів. Минулого разу ми слухали музику вікінгів, якої насправді не існує: від неї не лишилося ні нот, ні цілих інструментів, сама реконструкція. Цього разу звучить те, що реконструювати не довелося. Понад сто років української бойової музики, від карпатських полонин до сьогоднішнього фронту. Армані, офіцер 4 Центру рекрутингу Сил ТрО ЗСУ, бере п’ять фрагментів із п’яти епох і говорить про тиждень, коли удар прийшов не тільки звідти, звідки його чекали. Партнер купує дизель у тих, хто напередодні бив по Запоріжжю. Оцінок у випуску немає, є факти. І є головне: ми вже не ті, що в лютому двадцять другого. Тоді ми рахували «Джавеліни» поштучно, а тепер самі робимо дрони, і Європа платить саме за нашу зброю.